Історія закладу освіти
Борівська школа
Період Російської імперії
Здавна наш край був важкодоступною лісовою територією, що розкинувся серед численних рік і боліт, віддаленою від великих культурних центрів. Тому освітні заклади на теренах нашого краю довгий час були відсутні і перші школи на теренах Північно-Східної Рівненщини появилися лише в другій половині XIX століття. Освітня сітка спочатку розвивалася досить повільно і на початках мала форму однокласних парафіяльних шкіл, які діяли по більших селах. Одним із таких сіл було Борове, тому можна твердити, що історія Борівської школи сягає своїм корінням в XX століття. Парафіяльні школи створювалися при церквах і, як правило, обов'язки вчителя виконував священик. В такого роду школах вчили читати, писати, рахувати, а також навчали Закону Божому. Однак не всі діти мали можливість відвідувати школу (не пускали батьки, бо не хотіли відривати дітей від роботи по господарству, не було в що одягнутися і взутися, обмежена місткість школи тощо). Тому більшість жителів Борового були неписьменними.
За часів II Речі Посполитої (1920-1939)
Становище дещо змінилося в 20-30-х рр. XX ст., коли на теренах Західної України запанувала Польща. Тоді була створена більш розгалуджена сітка чотири- і семикласних загальноосвітніх (повшехних) шкіл, які утримувалися за рахунок держави. Мовою викладання в переважній більшості цих шкіл була польська мова. В Сарнах існувала гімназія, але навчання там було платним. Однак, не дивлячись на розширення мережі освітніх закладів, значна частина населення продовжувала залишатися неписьменною. В Боровому також була школа, яка спочатку знаходилася в хаті єврея Шмилика; потім громадським коштом збудовано спеціальне приміщення для початкової 1-класної школи (на місці теперішньої швейної майстерні), яку відвідували близько 50 учнів. Навчання велося на польській мові. і| Вчила дітей одна вчителька — Юлія Павлівна Симонович.
Крізь воєнне лихоліття (1939-1945)
З вересня 1939 р., за перших більшовиків, у хаті солтиса Федота, було створено пункт навчання хлопців-допризовників російської мови. Продовжувала свою роботу початкова школа, але навчання велося вже і українською мовою. Помінявся і зміст навчання, бо нова влада прагнула використати школу як один із інструментів закріплення потрібних їй ідей та виховання відданих їй кадрів. Школа діяла вже в кількох приміщеннях: в центрі села, на хуторах Замостя, Зублятин, Верхлистя, Топлище. В складі цієї школи нараховувалися 2 денних і 5 вечірніх класів, в яких нараховувалося по 35-40 учнів. Вечірні класи вчили 5 вчителів, зокрема Щедріна Марія Олександрівна та Антончик Петро Михайлович.
Тяжкого удару шкільництву завдала російсько-німецька війна 1941-1945 рр. У роки війни школа в Боровому не працювала. Причинами цього були планомірне знищення нацистами освітніх закладів (які часто використовувалися в якості казарм), непевне становище населення Борового, яке потрапило в сферу протиборства різного роду збройних формувань, знищення німецькими карателями значної частини села, відсутність будь-якого матеріального і кадрового забезпечення Борівської школи.
Радянська Україна (1945-1990)
По війні село почало відроджуватися, а разом із ним почала відроджуватися і Борівська школа. В листопаді-грудні 1945 р. в село почали повертатися фронтовики. Один з них, Микола Леонтійович (Левкович) Кляпко (мав 7-класну освіту, заочно навчався в Костопільській педагогічній школі), став організатором школи. Тодішній завідуючий Рокитнівським відділом народної освіти Степан Іудович Пухліч доручає йому облікувати всіх дітей шкільного віку і призначає Миколу Леонтійовича завідуючим Борівської початкової школи, яка почала працювати з 19 лютого 1946 р. на хуторі Перевора. Село було розкидане по хуторах, які були розкидані далеко один від одного, і тому навчанням були охоплені лише діти, які жили на цьому хуторі і недалеко від нього.
Люди, хати яких збереглися, охоче відпускали кімнати для навчання дітей. А тому й перша повоєнна школа діяла в хаті Макара Йосиповича Нестерчука. В першому повоєнному класі навчалися близько 50 дітей віком від 8 до 15 років. Умови навчання були досить важкі: парти робили самі батьки та старші учні; на всіх учнів було всього 2 букварі; зошити робили із старих газет та обгорткового паперу; було відсутнє канцприладдя .
В тому ж 1946 р. появилися класи на хут. Топлище, Царова, Горохова і Замлиннє, а в 1947-1948 рр. навчання велося і на хуторах Маковище, Зублятин, Дуброва, Підлута, Верхлистя, Замостє. Класи Борівської школи діяли в будинках Федора Григоровича Делейчука,
П. Г. Делейчука, Семена Кириловича Єремейчука, Пилипа Андрійовича Єремейчука (хут. Підлута), Семена Титовича Крука (хут. Замостє), Корнія Маменовича Крука (хут. Дуброва), Варвари Корніївни Сукало (хут. Зублятин), Семена Романовича Єремейчука (с. Борове), Ярини Маменівни Кисорець, Петра Вікторовича Єремейчука, Петра Харитоновича Сукала.
Спочатку діток вчили більш грамотні жителі с. Борового (Олександра Артемівна Делейчук — на хут. Дуброва, Єва Хомівна Єремейчук — на хут. Верхлистя, Микола Леонтійович Кляпко та Єва Петрівна Єремейчук— на хуторах Перевора, Топлища та Маковища, Семен Титович Крук — на хут. Замостє, Галина Іллівна Єремейчук — на хут. Зублятин, Ілля Крук — на хут. Горохова, Катерина Федотівна Дежнюк та Адам Федорович Крук). Починаючи з 1947 р., в село приїжджають вчителі, які мають спеціальну педагогічну освіту. Це Любов Іванівна Крохмаль, Ольга Арсенівна Шматок (по чоловікові — Крук), Лідія Григорівна Швидченко ("Гроза»). В 1948 р. приїхали Панас Іванович Хажанець та Галина Микитівна Слюсаренко, яка невдовзі стала його дружиною. Вони починають працювати на хут. Горохова, де навчали близько 80 першокласників. Через збільшення кількості класів та розкиданість села по хуторах, в 1948 р. організовано дві початкові школи: Горохівську (завідуючий —П. І. Хажанець) та Борівську (завідуюча — Л. Г. Швидченко).
Відразу по війні вчителям працювати було дуже важко. Вчителів не вистачало, а тому доводилось працювати в 2-3 зміни. Спеціального приміщення не було, тому доводилося займатися в невеликих кімнатах приватних будинків (а в класах було по 35-50 "різнокаліберних" учнів віком від 8 до 15 років). В сусідній кімнаті могли бути шуми, які не сприяли поліпшенню навчання: кричали малі діти, лаялися господарі, товкли просо в ступах, або мололи на жорнах, ткали полотно, а на свята лунали музика і співи тощо. Не всі батьки розуміли значення освіти, посилаючи своїх дітей в школу лише 2-3 рази на тиждень, бо решту часу їм доводилося виконувати різні роботи по господарству. Череди для випасу худоби ще не були організовані і кожне господарство саме пасло свою худобу, овець, свиней, качок, гусей. Ясел також не було, а батьки майже кожен день мусили ходити на роботу (особливо колгоспники), а тому справа догляду за малюками, як правило, падала на плечі старших дітей. Окремі батьки, вимучені боротьбою за виживання, вважали навчання непотрібною тратою часу на школу більш нагальним справам "Мені тут вже руки позагинало, а ти..."). Тому багатьом дітям бракувало часу і сил для більш якісного навчання.
Але, хоч в перші повоєнні роки відчувався гострий брак фахівців-педагогів, зусиллями перших вчителів-ентузіастів неграмотність в Боровому поступово ліквідовувалася і пізніше в селі не вміли читати і писати лише одиниці, хоч в перші роки на клас з 30-40 дітей виділялися по 2 букварики, 2 зошити та 2 олівці. Часто діти самі робили зошити з обгорткового паперу або старих газет, самі варили чорнило для писання, самі скубали пір'я з гусаків. Не було парт та інших необхідних меблів, але більшість людей вчилася, бо хотіла того.
В 1949 р. було відкрито 5-й клас, який займався в хаті Петра Харитоновича Сукала. Це фактично і стало початком Борівської семирічної школи, першим директором якої стала Лідія Григорівна Швидченко. В тому ж році на фундаменті спаленої церкви розпочалося будівництво нового приміщення для школи-семирічки (документи і матеріали на неї почали збиратися ще в 1948 р.). Заняття в цьому приміщенні розпочалися в 1952 р. Створенню повноцінної семирічки сприяло також виселення більшовиками більшості населення з хуторів до села, що дало можливість скоротити дорогу дітей до школи і скупчити всі класи в одному місці. До того ж, починаючи з 1950 р., до Борового почали постійно скеровуватися нові вчителі, частина з яких знайшла тут свою долю і назавжди залишилася в Боровому. Роботи для них вистачало: в наказі по школі №8 від 10. 11.1953 р. говориться про те, що вчителям Слюсаренко Г. М. та Крохмаль Л. І. доручається навчити по 12 неписьменних, Морозовій К. Р., Крук О. А., Данько Н. І. — 11 неписьменних, Тимченко Г Г. —7 неписьменних, Макаревичу В. А. — 8 неписьменних.
В 1954 р. Борівська семирічка була реорганізована в середню школу, до якої почали ходити ще й старшокласники із сусідніх сіл Карпилівки та Нетреби. В 1957 р. відбувся перший випуск 10 класу (21 учень). Поряд із денною школою працювала і вечірня школа сільської молоді, а в 1964 р. було відкрито в школі консультпункт від Рокитнівської заочної школи. Одним із показників якості роботи Борівської школи стала поява в її стінах вчителів — її випускників. Першими серед них були Михайло Орестович Єремейчук, Ганна Василівна Козаченко, Григорій Васильович Дежнюк, які закінчили Рівненський педагогічний інститут. А на кінець 1999/2000 навчального року із 39 вчителів Борівської школи 26 були її випускниками. Поступово в школі формувалися цілі вчительські родини. В різний час працювали або працюють і зараз Іван Федорович, Людмила Семенівна і Віктор Іванович та Наталія Павлівна Царуки, Микола Лук'янович, Лариса Петрівна, Вадим Миколайович та Валентина Григорівна Рудики, Микола Антонович, Ганна Олександрівна Литвини та Людмила Миколаївна Крук, Віктор Федорович та Ганна Василівна Єремейчуки, Ганна Василівна Козаченко (Конотопчик), Анатолій Васильович та Василь Анатолійович Конотопчики, Володимир Арсенович та Леся Антонівна Кульпачі, Олександр Олександрович та Олена Яківна Єремейчуки, Віктор Іванович та Світлана Андріївна Аксьонови, Юрій Миколайович та Надія Миколаївна Кульпачі, Василь Васильович та Людмила Миколаївна Мартенюки, Михайло Орестович та Ірина Михайлівна Антончик. В стінах рідної школи працюють і її випускники: Ірина Володимирівна Боюка, Олена Іванівна Сорока, Валентина Іванівна Крук.
Потроху розвивалася і матеріальна база школи. Появилося нове приладдя в шкільних кабінетах, а в 1960 р. було добудовано 6 класних кімнат, бібліотечну кімнату та спортзал. З кінця грудня 1971 р. розпочато будівництво їдальні та майстерні, яке невдовзі було завершене. Цих приміщень було достатньо до кінця 1970-х рр., але на початку 1980-х, в зв'язку зі збільшенням кількості учнів, виникла потреба знову розширити школу, У 1982 р. розпочалося будівництво нового шкільного приміщення, в якому школа знаходиться і дотепер. Будівництво велося силами Рокитнівської ПМК-3 (начальник В. Ф. Кравчук; старший виконроб Б. Симончук; бригади під керівництвом М.Ф. Смик, О.І. Костюк, О.О. Гіс, В.М. Кисорця, А.Р. Трохимчука, П. Г. Стадніка) та бригади монтажників Рівненської СПМК-4 (бригадир В. Л. Шкуринський). Будівництво тривало майже два роки і вже 1 вересня 1984 р. коридори нової школи заполонила галаслива дітвора. Розширювалася матеріальна база і пізніше, а в 2002/2003 навчальному році в школі появився устаткований сучасним обладнанням комп'ютерний клас, де господарює вчитель інформатики В. І. Царук.
Напружена праця вчителів та обслуговуючого персоналу Борівської школи дала свої плоди: станом на кінець 1966/67 навчального року закінчили школу 230 осіб (26 випускників школи здобули вищу і середню спеціальну освіту), а на кінець 1982/83 навчального року випускниками школи стали 1033 особи не лише з Борового, а і і з сусідніх сіл Нетреби та Карпилівки.
У 2005 році директором школи призначено Рудик Ларису Петрівну, завучем Мартинюк Людмилу Миколаївну.
У 2007 році вчителів працює 33 чол., 30 чол. з вищою освітою, 3 чол. мають середню – спеціальну освіту.
У 2009 році директором призначають Єремейчука Олександра Олександровича, завучем залишилася Мартинюк Людмила Миколаївна.
На 2011 рік працює в школі 34 вчителі, з вищою освітою – 33 чол., 1 чол. має середню – спеціальну освіту.
(ДАНІ ВЗЯТО З МУЗЕЮ ШКОЛИ)